Емоційна реакція президентки Міжнародного олімпійського комітету Кірсті Ковентрі після дискваліфікації українського атлета викликала хвилю обговорень. Проте ці сльози не стали несподіванкою для тих, хто уважно стежив за її шляхом до керівництва олімпійським рухом.
Публічна реакція очільниці МОК прозвучала вже після ухваленого рішення. Втім, на думку автора, сама емоція не має вирішального значення, якщо розглядати ширший контекст її політичного та управлінського бекграунду.
“Але мене ці крокодилячі сльози якось не сильно цікавлять. Бо я щось подібного чекав з моменту її обрання на посаду президента МОК”.
Кірсті Ковентрі представляє Зімбабве. Її попередник Томас Бах, попри всі суперечності своєї діяльності, походить із Німеччини — країни, де репутація публічної особи має вагу і де доводиться зважати на суспільну оцінку кожного кроку.
На відміну від нього, Ковентрі, відома у минулому плавчиня, була інтегрована у владну систему тоталітарної держави. Йдеться про режим, який застосовував насильство проти власних громадян, розганяв протести та усував опонентів. Її роль у цій системі не обмежувалася символічною присутністю.
Вона обіймала посаду міністра вже після епохи Роберта Мугабе, який колись називав її “золотим дівчам”. Однак, як наголошується, йдеться про той самий політичний режим. Окремо звертається увага і на зв’язки цієї влади з Москвою.
Саме тому ще на етапі обрання Ковентрі президенткою МОК виникало запитання, як людина з тоталітарної країни може очолити міжнародний олімпійський рух. Автор вважає це не випадковістю, а частиною ширшого процесу.
На його переконання, нинішні рішення МОК — лише початок наслідків, які стають помітними вже зараз.